• Колесо фортуни
  • Питання та відповіді
  • Вступна кампанія
  • Про університет
  • Факультети
  • Напрями підготовки

Інтерв'ю з директором фізтеху Ігорем Гіркою

06 серпня 2020 року Автор: Вікторія Якименко та Дар'я Долімбаєва

«Критерій вступу один — треба мати кураж. Треба себе впевнити в тому, що я хочу і я можу».

ННІ «Фізико-технічний факультет» вважають одним з найпотужніших факультетів України, адже високий рівень освіти тут сприймають за норму, а його випускники підкорюють увесь світ.

Чи правда, що для вступу не обов’язково знати фізику, ким можна працювати після випуску та які можливості відкриваються під час навчання? Знаходьте всі відповіді в нашому інтерв’ю з доктором фізико-математичних наук, професором, директором ННІ «Фізико-технічний факультет» Ігорем Гіркою.

Про класичну освіту

Сьогодні вона навіть важливіша, ніж раніше. Бо раніше не так швидко змінювався ринок праці. Сьогодні ж він змінюється дуже швидко, і в мене запитують мої випускники, ким ми будемо працювати? А я не знаю. Які задачі розв’язуватимуть фізики через шість років я сказати не можу, усе швидше відбувається. Десь років п’ять тому до мене приїхав хлопець-теоретик з нашого факультету (прим. ред. — на фізико-технічному факультеті є теоретики, а є експериментатори), який закінчив аспірантуру в США. Я в нього питаю: «Що ти робиш?» Він відповідає, що виготовляє двигунчик для мурахи-наноробота, який лазитиме по венах і чиститиме кров. Тобто самого робота розробляє хтось інший, а він розробляє двигун. Коли цей хлопець закінчив кафедру теоретичної ядерної фізики, очевидно, що не думав про те, що буде виготовляти двигун для робота. Але я чому навів цей приклад? Бо незрозуміло, що буде за шість років актуальним. Але якщо ти матимеш фундаментальну базову освіту, у моєму випадку фізичну, то ти знайдеш собі роботу, ти матимеш можливості.

«Незрозуміло, що буде актуальним за шість років. Але якщо ти матимеш фундаментальну базову освіту, у моєму випадку фізичну, то ти знайдеш собі роботу і ти матимеш можливості»

Освіта не кількість книжок, які ми прочитали, це навички, серед яких найголовніші я можу виділити такі. Перша — навчитись вчитись, звикнути вчитись. Коли я, наприклад, приходжу до шкіл, віддаючи грамоти переможцям олімпіад, то я говорю, що головне — прокидатися о 6:00 ранку, чистити зуби, робити зарядку, снідати та із задоволенням бігти на лекції (я, звісно, кажу, що на лекції до Гірки, але ми так узагальнимо), приходити додому, обідати й робити домашні завдання. При цьому я розумію, що хтось скаже: «Ходімо гуляти». Так, Харків велике місто, тут і нічні клуби є, і багато всього іншого, але ніякий клуб не дасть тобі такого задоволення від того, що тобі, наприклад, задали складне домашнє завдання, а ти зміг його розв’язати. Якийсь академік складав ці задачі, а ти розв’язав. Тоді відчуваєш себе людиною, бо здатний на це, можеш це. І це є найбільша насолода. Друга важлива навичка — вміти змінюватися. Шукати нові варіанти, розв’язання нестандартної задачі, раніше не розв’язаної. Тоді ти прийдеш на якесь підприємство і зможеш навчатися. У моєму випадку треба знати ґрунтовно математику й основи фізики, щоб не піти проти перших принципів. А далі шукай, знаходь, думай, вигадуй.

Фізтех, спорт та культура — сумісні поняття?

У нас зараз полагодили спортивну залу, але проблема в тому, що зі студентів нашого факультету неможливо зібрати і команду футболістів, і команду волейболістів, і команду баскетболістів.

«Раніше на спортивному полі була традиція: після занять бігали студенти, пізніше — викладачі. Це завжди було»

Але якщо загалом, то, звичайно, сумісні. Раніше на спортивному полі була традиція: після занять бігали студенти, пізніше — викладачі. Це завжди було. Коли я був студентом, ми ходили на тренування і під час сесії, бо неможливо цілодобово сидіти за книжками, конспектами. Був у мене студент Ваня Малійов — абсолютно музикальна дитина, грав на кларнеті та фортепіано. Навчаючись на магістратурі, він паралельно вступив і до паризької École Polytechnique. Там грав в університетському оркестрі. Цікаво, що його дівчина Марія, харків’янка, грала за нашу факультетську команду з волейболу. А коли вони переїхали до Парижу, вона продовжила грати у волейбол уже в складі команди École Polytechnique.

 

Про спеціальності

В Україні існують дві фізичні спеціальності, одна називається «Фізика і астрономія», а друга «Прикладна фізика і наноматеріали».

Вступаючи на перший курс, абітурієнти бачать дві освітні програми: «Прикладна фізика» та «Медична фізика».

Усього їх дві, тому в нас три факультети викладають однакові спеціальності. У чому ж різниця? У тому, в які галузі потім ідуть фахівці. Фізичний факультет, наприклад, є більш матеріалознавчим, багато випускників потім ідуть у Фізико-технічний інститут низьких температур, але попередній директор інституту — випускник нашого фізтеху, вчений секретар інституту — теж наш випускник. Тому тут однозначності немає. Вступаючи на перший курс, абітурієнти бачать три освітні програми: «Прикладна фізика», «Медична фізика» та «Біомедичні нанотехнології» (прим. ред. — нова освітня програма) . Другу ми дуже підтримуємо та вкладаємо в неї, але, на жаль, вона поки що не дуже сприймається, бо є внутрішні причини в нашій країні. Коли студенти переходять на магістратуру, є такі освітні програми як «Теоретична ядерна фізика», «Медична фізика», «Експериментальна ядерна фізика та фізика плазми» та «Прикладна фізика», але фактично це «Радіаційне матеріалознавство».

 

Про медичну фізику

Якось мене направляли до шведської клініки. У Швеції боротьба з онкологією — державна програма. Пацієнт не платить нічого, хіба що за таксі, щоб доїхати до лікарні. І все. Як усе відбувається? Перед пацієнтом сидить лікар і фізик. Лікар розпитує, на що людина скаржиться, і говорить фізику, які саме дослідження треба зробити. Фізик веде людину на діагностичну установку й робить знімок так, як просив лікар. Потім лікар дивиться на знімок, розповідає, як саме лікуватимуть, на який пучок треба направляти пристрій, під яким кутом та якою потужністю. Після цього фізик веде пацієнта на прискорювач тощо. Тобто лікар працює з пацієнтом, а фізик — з установкою. А у нас лікар отримує зарплату в розмірі 4 000 гривень. Тому він ще на пів ставки працює інженером з експлуатації установки. До чого це призводить? Дуже простий приклад. На радянських телевізорах було дві кнопки для налаштування: регулювання яскравості та контрастності. Що таке яскравість? Це кількість електронів, які вилітають з катода й летять на екран. А контрастність — гра між білим і чорним. Якось я прийшов робити знімок до стоматолога, а він на апараті крутить ручку. Я й запитую, що він робить. Він каже: «Щоб було краще зображення». Відповідаю, що там має бути щонайменше дві ручки. У той момент він дуже здивовано на мене подивився.

«Медичні фізики мають працювати з установками. Лікарі ж вчать фізику на першому курсі на рівні середньої школи, не більше. Хто такі електрони, що таке зіверти чи рентгени — вони цього не знають. І немає до них претензій, бо лікарі не можуть усе знати»

Вони й так шість років сидять і вчать, зокрема і хімію, і біохімію. Тому для роботи з установками і є медичні фізики.

Фізика плазми

Те, що в нас є з фізики плазми, немає більше ніде в Україні, на жаль. Що це таке? Наприклад, у вас є лампи, в яких підпалюється плазма, вона горить, світиться і освітлює приміщення. Сонечко горить — це теж плазма, блискавка — теж плазма. Є ідея термоядерних реакторів, тобто вона вже почала втілюватися на півдні Франції, яка передбачає термоядерний синтез з води і з каменю.

«Те, що в нас є з фізики плазми, немає більше ніде в Україні»

Ми готуємо таких фахівців на кафедрі фізики плазми, а Європа повертає нам гроші за навчання студентів. Надаємо список студентів, які отримували стипендію. Якщо ж вони їздили на конференцію, то ми зазначаємо витрати на цю конференцію тощо. Вони перевіряють, чи дійсно це термоядерний синтез та повертають університету ці гроші. Кошти йдуть на подальші конференції для студентів, які проходять за кордоном. Це надихає, коли студенти повертаються з них, побачивши, що ми не гірші.

Радіаційне матеріалознавство

Якщо ж говорити про радіаційне матеріалознавство, то зараз 50 % електрики в Україні виробляють на атомних електростанціях. І якщо їх зараз закрити, то ми просто залишимося без світла. Попри те, що в нас була Чорнобильська аварія, під час якої, я компетентно заявляю, було порушено всі можливі правила й перейдено всі межі, тому вона спрацювала так, як спрацювала. Якщо експлуатувати її в нормальних режимах, то все б було гаразд. Наприклад, ми ніколи нічого не чули про Францію, але це ж найпотужніша атомна енергетика у світі. Які проблеми? Ніяких проблем. Студентів возять на станції на екскурсії, звичайно, їх ніхто не веде на блок.

«Ми готуємо фізиків, які розуміють процеси, що відбуваються, зокрема, на атомній станції. Вони вміють обстежити поверхню корпусу станції ззовні та зрозуміти, які дефекти є всередині»

У Харкові є фахівці, що вміють обстежувати корпус станції та можуть сказати, чи треба закривати цей корпус, чи він ще може працювати. Вони можуть побачити поверхню, на якій є певні дефекти та зрозуміти, які ж дефекти є всередині. Звісно, зараз впроваджують вітрову, сонячну енергетику, але вони все одно наразі дорожчі, ніж атомна енергетика. Наш факультет, звісно ж, не готує операторів цих станцій. Ми готуємо фізиків, які розуміють процеси, що відбуваються, зокрема, на атомній станції.

 

Конкурент фізики

Сьогодні моїх випускників беруть, беруть і беруть. Інша справа, що останнім часом у фізики виник потужний конкурент — інформаційні технології. Я розмовляв з деканом факультету математики і інформатики, якого часто запрошують приватні ІТ-компанії до комісії з відбору працівників. Їм іноді цікава стороння точка зору. І він розповідає, що, як правило, фізиків беруть без співбесіди. Фізика протягом трьох тижнів чи місяця можна навчити будь-якої програми, він уміє думати та будувати логічні схеми, підходи до розв’язання тієї чи іншої задачі. Тоді як програмісти, які досконало знають мову програмування, не здатні зрозуміти процеси, які відбуваються всередині системи, в якій слід програмувати. Найпростіша річ — це рух транспорту по місту. Треба вміти програмувати, але й слід розуміти, що тролейбус рухається не швидше ніж 40 кілометрів по місту, як би ти не хотів. Багато є простих речей, які слід брати до уваги.

«Як правило, в ІТ-компанії фізиків беруть без співбесіди»

Сьогодні 75 % фізиків забирає собі ІТ. Батьки мені часто кажуть, що за пристойними зарплатами діти їдуть до інших країн. Але ж айтішник може працювати і тут, віддалено. Фірма може знаходитись, наприклад, в США, а працювати людина може звідси.

Портрет класичного випускника

Вони всі дуже різні. Нещодавно в мене запитали, хто найкращий, а я не можу сказати. У мене 30 академіків (з них живих, мабуть, 20). І якщо я одного назву, решта образиться. Але мій улюблений випускник — Оля Лепьошкіна, яка закінчила школу в Енергодарі та приїхала сюди навчатися. На першому курсі вона з мого предмету отримала трійку. Прийшла до мене на перескладання. Я їй знову поставив три, хоча вона відповідала десь на три з половиною, але я все одно поставив три. Влітку вона приходить знову, склала на чотири. Але потім приходить знову на перескладання. Я кажу: «Я тобі чотири поставив, чого ти хочеш?». Каже: «Я хочу п’ять». Відповідала, правда, на чотири з половиною, я поставив чотири. Але вона так пробивала, пробивала й пробивала, що на четвертому курсі вона навчалася на відмінно. Закінчила факультет з відзнакою, поїхала в аспірантуру до Німеччини, захистила там дисертацію. Чому я про неї згадую? Ось, наприклад, був Дмитро Федорець, який закінчив ліцей, захистив в університеті дисертацію, працює бізнес-аналітиком, банки його запрошують на експертизу різних проєктів. Усе зрозуміло. Його батько працював в університеті, він закінчив ліцей із золотою медаллю, Каразінський закінчив відмінно. То куди йому діватися? А тут дівчина, яка своєю працею, своїм характером вибилася. І не обов’язково, щоб твій батько був академіком.

ВІДГУКИ

 

Ключ від успіху

У мого сина на сторінці в соціальній мережі була написана фраза «Ключ від успіху не золотий, він гайковий». Я з цим згоден. Щоб досягти успіху, не слід розраховувати на те, що тобі якимось дивом черепаха подарує той золотий ключ.

«Ключ від успіху не золотий, він гайковий»

Треба брати гайковий ключ і крутити. І якщо ти будеш вправно це робити, ти досягнеш успіху.

«Критерії» відбору на фізико-технічний факультет

Інколи діти кажуть, що в нас вчаться тільки випускники елітних фізико-математичних ліцеїв, що до нас неможливо потрапити зі звичайних шкіл. Та я хочу показати, що справа не в тім, який ліцей ти закінчив, зовсім не в тім. Трапляються діти й з 27 ліцею (прим. ред. — Харківський фізико-математичний ліцей), і звісно, є діти зі звичайнісіньких шкіл. Наприклад, Соня Малко, вона закінчила, здається, філологічну школу в Харкові та стала кращою випускницею фізико-технічного факультету свого року.

«А взагалі критерій один — треба мати кураж. Треба себе впевнити в тому, що я хочу і я можу»

Звісно, бажано мати математичну підготовку, бо без математики нікуди. Навіть якщо фізику не дуже добре знають, то нічого, навчимо.

Коли я був на третьому курсі, треба було обирати спеціалізацію за кафедрами. Я обрав ту кафедру, на якій був найвищий конкурс. Це я зараз розумію, що обрав би іншу кафедру, але тоді пішов туди, де був, знову ж таки, найвищий конкурс. Треба ставити перед собою високі цілі. Колись я розмовляв з чоловіком, що грав у гольф. Він казав, що це, звісно, спорт, але певною мірою це мистецтво, таїнство. Ти і м’яч. Ти м’ячу кажеш: «Ти маєш полетіти до тієї лунки». М’яч каже: «Тут вітер, і б’єш ти не туди». А ти йому: «Ні. Ти, я і ключка — єдине ціле. Я вдарю, і ти полетиш туди». Треба ставити таку мету: «Я зможу це зробити».

«Якщо хтось хоче сказати, що є легкі спеціальності, в яких можна легко досягти успіху — це неправда. Інколи є успіх, але в цілому треба брати лопату, ручку, мікрофон, той самий гайковий ключ і працювати, працювати, працювати»

Як обрати спеціальність, щоб потім не шкодувати

Зараз я розкажу. 10 клас, вересень, всередині місяця у мене помер батько. А мій брат, який на 5 років старший за мене, хворів на поліомієліт. У нього одна нога була коротша за іншу. Я здуру прийшов до мами і сказав, що хоч батько й помер, я піду на ФЕД (прим. ред. — Машинобудівний завод ФЕД) працювати й гроші у нас будуть. Брат, коли закінчив університет, отримував 120 рублів, а я, якби пішов на завод, теж отримував би 120, а там за рік чи два може й всі 200. Це були великі гроші. Мама мені говорить: «Ти здурів? Ти відмінно навчаєшся, треба йти в університет». А я, тут трішечки себе похвалю, був переможцем обласної олімпіади з англійської мови, переможцем обласної олімпіади з математики, був комсоргом школи. Тому можна було йти і на іноземні мови, і на механіко-математичний факультет, і на історичний, так би мовити по комсомольській кар’єрі. Я пішов до директора школи, бо мама не знала, куди саме мені йти. Вона працювала в дитячому садочку на кухні, її освіта була чи 5, чи 8 класів, я не знаю. Тому вона не розуміла, про що я питав. Директор школи тоді правильно сказала: «Ігорю, не мороч собі голову. Ось стоїть фізико-технічний факультет (я виріс і закінчив школу у П’ятихатках), іди і навчайся». Я переймався за англійську, вона відповіла, що я читатиму і писатиму англомовні статті, їздитиму на конференції. Ще я переймався за комсомол, а вона пообіцяла, що буде там і комсомол, і профком, нікуди я від того не дінуся.

«Я не можу сказати, що фізика була моїм улюбленим предметом у школі. Ними були математика, англійська та історія»

Вчителі були всі хороші, але саме у вчителя фізики тоді народився син. Тому вона записувала, хто присутній, давала завдання, бігла годувати Костю, прибігала до нас і перевіряла, що ми вивчили. Через це фізику я не дуже знав. Але я прийшов на фізико-технічний факультет, ходив на всі заняття, виконував домашні завдання. Було дуже важко. Коли робиш щось з душею, то досягаєш успіху. Як досягаєш успіху, то й робота починає подобатися.

«Навчатися було дуже важко. Але коли робиш щось з душею, то досягаєш успіху. Як досягаєш успіху, то й робота починає подобатися»

Тому мені здається, що якби я пішов, наприклад, на соціологічний, я ходив би на лекції, я б робив усе, що належить. І я полюбив би соціологію, а вона — мене.

Про особистий розвиток

Не слід ні з ким порівнювати себе. У мене на курсі були хлопці талановитіші за мене, я визнаю. Але це не значить, що треба з ними порівнювати себе. Треба рівнятися з собою, бути задоволеним своїми результатами. Тим, що ти чомусь навчився нового у своїй роботі. Якщо ми будемо дивитися на інших, то завжди знайдеться хтось, хто в тому чи іншому питанні буде кращим.

Бази практик

На першому курсі ми не радимо нікому займатися науковою роботою, як і на другому, і на третьому. А після третього — вже обов’язково. На третьому курсі ми говоримо студенту: «Думай, шукай, пропонуй». Даємо можливість студенту самому щось запропонувати. Це дуже рідко, правда, трапляється, але все ж буває.

«Ми даємо можливість студенту самому щось запропонувати. Але якщо ти сам не знайшов базу практики, то є черга людей, які хочуть тебе»

Далі в нас є черга людей з Харківського фізико-технічного інституту. Насправді, це монстр. Там є інститут теоретичної фізики, інститут фізики плазми, інститут фізики твердого тіла, матеріалознавства і технологій, інститут плазмової електроніки та нових методів прискорення тощо. Також є Фізико-технічний інститут низьких температур, Інститут кріобіології та кріомедицини, Інститут радіофізики та електроніки, є Радіоастрономічний інститут. Усі вони просять до себе в науку наших студентів. Якщо ти сам нікого не знайшов, то є черга людей, які хочуть тебе. І ти йдеш пробуєш. Студентам потім пропонують місце роботи, місце в аспірантурі у відповідних інститутах. У дітей є шанс подивитися, повибирати.

Обладнання

Є певна база і на факультеті, і на базах практики. Університет купує нове обладнання. Зазвичай проходить конкурс, під час якого охочі презентують ідеї. Наші дівчата з кафедри медичної фізики і біомедичних нанотехнологій брали участь у конкурсі, і їм купили спектрофлуориметр. Умовно кажучи, вони підфарбовують спеціальними барвниками різні молекули та дивляться, як вони поводяться. Це є важливим у розумінні природи хвороб, наприклад, хвороби Альцгеймера. Також їм купили нещодавно японський прилад для роботи з геном. Вони на ньому проводять експерименти, публікуються в журналах.

«Якщо ти приносиш результати, отримані на старій установці з поганою точністю, то таку роботу можуть просто не прийняти»

Якщо ж прилад новий і у нього висока точність, то такий результат, звісно, матиме більшу наукову цінність.

Про те, що цікавить у фізиці

Мене цікавить те, що я можу придумати задачу, яку ніхто не розв’язував. Дивіться, я її придумав — я відчуваю задоволення. Потім думаю, як саме до неї взятися. О, придумав. Розв’язав. Це вже я вдруге та втретє отримав задоволення. Після того, як я отримав результат, його треба зрозуміло викласти для решти. Написав статтю, відправив. Поспілкувався з рецензентами, статтю прийняли до публікації. Стаття вийшла. Ось і все, це вже нецікаво. Тепер знову ходиш, думаєш. Вигадуєш ще одну задачу. І це нескінченно. Увесь час ти в процесі.

«Мене цікавить те, що я можу придумати задачу, яку ніхто не розв’язував»

Також задоволення — це студенти. Нещодавно мій колишній вихованець писав історію вже своєї фірми і я прокоментував це. Він пише: «Пам’ятаю, що єдина трійка в мене в дипломі — ваша». Я запитав, чи не ображається він, відповів, що ні. Це його стимулювало більше таких трійок не отримувати. Коли я його вчив, він був ще дитиною, а тепер він пішов далі. Відчуття того, що життя розвивається, що ці діти йдуть вперед і випереджають мене це класно, це чудово.

Каразінський у трьох словах

Це моє життя, моя любов і моя доля.

0

Ми у соціальних мережах:

Абітурієнт
Каразiнського унiверситету
Харківський національний університет
імені Василя Назаровича Каразіна
Адреса: майдан Свободи, 4, 61022, Харків
Приймальна комісія: +38 (057) 707-52-70
Довідкова, тел: +38 (057) 707-55-00
Факс: +38 (057) 705-02-41
E-mail: info@karazin.ua